Інколи мені здається, що я – малесенька дівчинка у величезній аудиторії, і хоча Лектора не бачу, та чітко чую Його голос, і беру до рук папір та ручку… О ні, я не приписую собі якогось особливого дару чи таланту, а завжди всім кажу, що насправді не пишу, а лише записую те, що надиктовує мені Незримий Лектор, котрий і править усім цим балом під йменням «ПОЕЗІЯ». Ба! То навіть не вірші, а, напевно, стан душі Великого Оратора, котрому я одвічна раба… Спасибі, що маю можливість чути!..